Війна змінила не лише безпекову, економічну чи політичну реальність України. Вона змінила і сам спосіб, у який люди конфліктують, домовляються, сприймають справедливість та переживають втрату контролю.
Це неминуче вплинуло і на медіацію.
Сьогодні українські медіатори працюють у середовищі, де професійна діяльність постійно перетинається з хронічним стресом, втомою, невизначеністю та різним досвідом війни у сторін конфлікту. І водночас суспільство продовжує жити: люди звільняються, судяться, розлучаються, ділять бізнес, виходять із партнерств, сперечаються щодо грошей, відповідальності та рішень.
Конфлікти не ставляться на паузу під час війни. І медіація — теж.
Робота після обстрілів: коли “тимчасове” стає новою нормою
Багато українських фахівців уже впізнають цю реальність:
нічні обстріли,
перерваний сон,
тривога,
ранкові новини про загиблих,
а далі — переговори, консультації, медіації, навчання.
Кілька років тому така ситуація могла б сприйматися як виняткова та несумісна з професійною діяльністю, яка вимагає концентрації, емоційної стійкості та уважності до людей.
Сьогодні ж виникає складне питання:
чи можемо ми дозволити собі “не працювати до кращих часів”?
Для багатьох відповідь очевидна — ні.
Життя не поставлене на паузу.
Організації продовжують працювати, люди — приймати рішення, а конфлікти — загострюватися.
Водночас це не означає, що війна перестала впливати на нас. Скоріше навпаки — поступово змінюється сама норма професійного функціонування.
І саме це є одним із найменш проговорених викликів для українських медіаторів.
Нейтральність — це не відсутність емоцій
У професійних дискусіях про медіацію іноді все ще присутній образ “ідеально нейтрального” медіатора — людини, яка не реагує емоційно, не втомлюється та завжди залишається внутрішньо стабільною.
Реальна практика значно складніша.
Нейтральність — це не відсутність емоцій.
Це постійна внутрішня робота:
не стати на чийсь бік,
не почати “рятувати” одну зі сторін,
не відповідати агресією на агресію,
утримувати процес навіть тоді, коли сам виснажений.
І ресурс на це витрачається величезний.
Особливо у довгих процесах, які тривають місяцями, коли сторони багаторазово повертаються до одних і тих самих позицій, а медіатору необхідно знову і знову допомагати їм повертатися до конструктивної розмови.
Коли сторони живуть у різних реальностях
Окремий виклик української медіації сьогодні — різний досвід війни у сторін.
Хтось живе в Україні під постійними сиренами, обстрілами та виснаженням.
Хтось виїхав за кордон і перебуває в іншому рівні фізичної безпеки.
Хтось служить.
Хтось працює у міжнародній організації.
Хтось втратив дім або близьких.
Хтось — бізнес.
Це не означає, що одна сторона “правильна”, а інша — “неправильна”. Але це створює різні емоційні та психологічні реальності, які неминуче заходять у переговорний процес.
Війна змінює:
- відчуття ризику;
- ставлення до грошей;
- терпимість до невизначеності;
- очікування справедливості;
- сприйняття компромісу;
- рівень довіри.
І медіатору доводиться працювати не лише з предметом спору, а й з цими прихованими пластами напруги.
Особлива складність медіацій з юридичними особами
Ще один важливий аспект — медіації, де однією зі сторін виступає організація або велика юридична особа.
Такі процеси часто значно складніші, ніж здається зовні.
У них за столом переговорів присутні не лише конкретні люди, а й ціла система:
- внутрішні погодження;
- юридичні ризики;
- кадрові політики;
- репутаційні наслідки;
- страх створити прецедент;
- обмеження мандату представника;
- вимоги донорів або партнерів;
- фінансові та аудиторські ризики.
Іноді представник організації готовий рухатися до рішення, але не має достатнього простору для самостійного погодження умов.
Іноді організація готова до фінансового врегулювання, але не може дозволити собі певні формулювання.
Іноді процес затягується саме тому, що реальні переговори відбуваються не лише між сторонами, а й усередині самої системи.
Для медіатора це означає необхідність працювати одночасно на кількох рівнях:
міжособистісному,
організаційному,
правовому,
емоційному,
репутаційному.
Що говорять дослідження
Хоча тема медіації під час війни ще не має великої кількості окремих прикладних досліджень саме для цивільних чи трудових спорів, міжнародна література останніх років усе більше звертається до підходів trauma-informed mediation та trauma-informed peacebuilding.
Ці дослідження звертають увагу на кілька важливих речей.
1. Травма впливає не лише на емоції, а й на здатність приймати рішення
Підходи trauma-informed mediation підкреслюють, що хронічний стрес і травматичний досвід змінюють здатність людини:
- чути іншу сторону;
- оцінювати ризики;
- довіряти;
- витримувати невизначеність;
- бачити альтернативи;
- раціонально оцінювати наслідки рішень.
Тобто медіатор працює не лише з “позиціями сторін”, а й із нервовою системою людей у конфлікті.
2. Війна підвищує недовіру та потребу в контролі
У trauma-informed peacebuilding дослідники звертають увагу, що тривалий досвід небезпеки змінює сам спосіб комунікації у суспільстві.
У людей посилюються:
- чутливість до несправедливості;
- недовіра;
- потреба в контролі;
- складність витримувати невизначеність;
- схильність до жорсткішого захисту власної позиції.
Це неминуче впливає на переговори та медіацію.
3. Конфлікти стають більш “моралізованими”
Напрям peace psychology описує ще один важливий ефект:
під час війни конфлікти часто перестають бути лише конфліктами інтересів.
Люди починають сприймати свої позиції як питання:
- гідності;
- правильності;
- моральності;
- справедливості;
- цінностей.
У такій ситуації компроміс психологічно переживається значно складніше.
Іноді навіть невелика поступка може сприйматися як “поразка” або “зрада себе”.
Про що варто говорити професійній спільноті
Можливо, українська професійна спільнота медіаторів зараз стоїть перед важливою задачею — почати більш відкрито говорити не лише про техніки та стандарти медіації, а й про людську сторону цієї роботи під час війни.
Про:
- втому;
- професійні межі;
- виснаження;
- емоційну витривалість;
- супервізію;
- вплив хронічного стресу на процес;
- ціну нейтральності.
Не для того, щоб знизити професійні стандарти.
А для того, щоб чесно бачити реальність, у якій сьогодні працюють українські медіатори.
Бо інколи велика професійність полягає не у відсутності вразливості, а у здатності залишатися в процесі, зберігаючи людяність навіть у дуже нелюдських обставинах.
Ольга Тютюн