Рубрика «Медіація в медіа»
Чи може медіація стати способом замовчування насильства у школі? Так, якщо її назвою прикривають примусове примирення або відмову від належного реагування. Але чи означає це, що медіація і прагнення захистити репутацію закладу освіти суперечать інтересам дітей? Зовсім ні.
9 жовтня 2026 року агентство «Інтерфакс-Україна» опублікувало матеріал «Освітній омбудсмен закликає керівників закладів освіти не замовчувати випадки насильства і цькування».
У публікації освітній омбудсмен Надія Лещик звернула увагу на проблему приховування випадків насильства та булінгу в закладах освіти. Приводом для обговорення став, зокрема, резонансний інцидент у закладі професійної освіти в Ізмаїлі, де педагог застосував фізичну силу до студента.
Окремої уваги заслуговує висловлена омбудсменом думка: медіація є важливою, але має доповнювати офіційне реагування, а не замінювати його.
Це слушне застереження. Проте воно відкриває значно ширшу професійну дискусію: яке місце має посідати медіація в системі запобігання насильству, захисту прав учасників освітнього процесу та відновлення безпечного середовища?
Медіація - не синонім замовчування чи примирення за будь-яку ціну
Почнімо з важливого розмежування.
Коли адміністрація закладу освіти пропонує учасникам конфлікту «помиритися», «не виносити сміття з хати» або «забути про те, що сталося», це саме по собі не є медіацією.
Медіація - структурована, добровільна та конфіденційна процедура, у якій сторони за сприяння медіатора намагаються запобігти конфлікту або врегулювати його шляхом переговорів.
Її завдання - не створити видимість згоди, а допомогти учасникам усвідомити ситуацію, почути одне одного, дослідити інтереси й потреби та знайти прийнятні рішення.
Особливої уваги потребують ситуації, у яких одна зі сторін має суттєво більше влади, впливу чи ресурсів. У шкільному середовищі це можуть бути відносини між педагогом і учнем, адміністрацією та батьками, а також між дітьми, одна з яких зазнає систематичного цькування.
За таких обставин формальна згода на участь у медіації ще не означає, що людина справді почувається вільною та захищеною.
Тому професійна оцінка придатності ситуації до медіації, безпеки учасників, добровільності та дисбалансу сил має принципове значення.
Медіація не повинна ставати інструментом тиску на постраждалу людину з метою отримати від неї згоду на примирення.
Офіційне реагування і медіація: різні завдання, які можуть доповнювати одне одного
Насильство потребує належного реагування. Якщо законодавство передбачає обов'язок повідомити компетентні органи, провести перевірку або вжити заходів захисту, медіація не може бути підставою для відмови від цих дій.
Водночас офіційне реагування не завжди вирішує всі проблеми, що виникли внаслідок конфлікту чи насильства.
Навіть після встановлення обставин, застосування дисциплінарних заходів або притягнення винних до відповідальності можуть залишатися страх, недовіра, напруження між учасниками освітнього процесу, відчуття несправедливості та ризик повторення ситуації.
Саме тут, за належних умов, можуть бути корисними медіація та інші відновні практики.
Вони допомагають працювати з питаннями, на які не завжди дає відповідь формальна процедура:
- Що потрібно постраждалій людині для відновлення відчуття безпеки?
- Яких змін у поведінці та взаємодії очікують учасники?
- Як запобігти повторенню подібних ситуацій?
- Що має змінитися в організації освітнього процесу?
- Які конкретні зобов'язання готові взяти на себе учасники та заклад освіти?
Залежно від обставин результатом медіації можуть стати комплексні домовленості щодо подальшої взаємодії, заходів безпеки, комунікації, відповідальності та запобігання новим конфліктам.
При цьому конфіденційність медіації не тотожна приховуванню порушень. Законодавство передбачає межі конфіденційності, а сторони можуть погоджувати розкриття певної інформації у допустимому обсязі. Водночас права дітей, захист персональних даних і законні обов'язки повідомлення мають бути дотримані.
Чи завжди розголос допомагає захистити постраждалих?
Заклик не замовчувати насильство надзвичайно важливий. Однак варто розрізняти офіційне повідомлення про порушення та публічне поширення інформації.
Це не одне й те саме.
Звернення до керівника закладу освіти, поліції або інших компетентних органів забезпечує можливість передбаченого законом реагування.
Публічний розголос може виконувати іншу функцію - привертати суспільну увагу, сприяти прозорості, спонукати відповідальних осіб до дій.
Іноді саме публічність допомагає подолати бездіяльність або виявити системну проблему.
Проте вона не завжди є найкращим способом захисту конкретної дитини.
Поширення деталей конфлікту, відеозаписів насильства чи персональної інформації може спричинити додаткову психологічну шкоду, стигматизацію, поляризацію спільноти та повторну травматизацію постраждалих.
Отже, питання полягає не у виборі між мовчанням і розголосом.
Потрібно забезпечити належне реагування на насильство, водночас не завдаючи додаткової шкоди тим, кого ми прагнемо захистити.
Репутація школи: перешкода чи ресурс для відповідального вирішення конфліктів?
У повідомленні освітнього омбудсмена прагнення керівників зберегти репутацію закладу згадується серед можливих причин приховування випадків насильства.
Такий ризик справді існує. Але саме бажання зберегти добре ім'я школи не варто оцінювати виключно негативно.
Репутація - важливий ресурс будь-якої організації, зокрема освітньої. Вона пов'язана з довірою дітей, батьків, педагогів, засновників і громади.
І саме прагнення зберегти цю довіру може бути сильною мотивацією для керівництва своєчасно реагувати на проблеми, розвивати культуру діалогу, запроваджувати ефективні механізми запобігання конфліктам.
Питання лише в тому, яку стратегію обирає заклад.
Одна стратегія - приховувати проблеми, сподіваючись, що про них ніхто не дізнається.
Інша - створювати середовище, у якому про складні ситуації можна безпечно повідомляти, а керівництво здатне діяти відповідально, справедливо та професійно.
У другому випадку навіть складна ситуація може стати поштовхом до позитивних змін.
Справжня репутація безпечної школи ґрунтується не на відсутності повідомлень про конфлікти, а на довірі до того, як заклад на них реагує.
Медіація та відновні практики можуть бути важливими складовими такої управлінської культури.
Відновні практики: не лише після конфлікту, а й до нього
У дискусії про булінг особливо важливо не обмежувати розмову лише медіацією.
Відновний підхід пропонує ширшу систему роботи з відносинами, відповідальністю, наслідками заподіяної шкоди та потребами учасників освітнього процесу.
Відновні кола, діалоги, конференції та інші практики можуть використовуватися для розвитку навичок взаємодії, підтримки шкільної спільноти, запобігання ескалації конфліктів і відновлення відносин там, де це можливо та безпечно.
Важливо, що відновні практики, як і медіація, не завжди потребують наявності конфлікту.
Вони можуть допомагати учням і педагогам навчатися слухати одне одного, говорити про потреби, домовлятися про правила співжиття, брати відповідальність за власні дії.
Це особливо актуально для української освіти в умовах тривалої війни, коли діти й дорослі перебувають під впливом значного стресу, втрат і невизначеності.
Водночас відновний підхід не означає обов'язкового примирення постраждалої людини з тією, яка завдала шкоди.
Не кожна ситуація придатна для спільного діалогу. У випадках насильства, залякування або суттєвого дисбалансу сил першочерговими залишаються захист і безпека.
Іноді відновна робота може здійснюватися без безпосередньої зустрічі сторін або бути спрямованою на ширшу шкільну спільноту.
Від реагування до запобігання
Закон України «Про медіацію» прямо передбачає її застосування не лише для врегулювання, а й для запобігання виникненню конфліктів.
Це важливий аспект, який нерідко залишається поза увагою в публічних дискусіях.
Медіація може бути корисною ще до того, як непорозуміння між учнями, батьками, педагогами чи адміністрацією переростуть у гострий конфлікт.
Водночас оновлення у 2026 році нормативного регулювання реагування на булінг підкреслює значення профілактики та формування безпечного освітнього середовища.
Саме тому варто говорити не лише про реагування на вже вчинене насильство, а й про створення в закладах освіти системи раннього виявлення напруження, конструктивного вирішення конфліктів, підтримки діалогу та відповідальної взаємодії.
Отже, позиція освітнього омбудсмена щодо неприпустимості приховування насильства заслуговує на підтримку.
Водночас важливо, щоб у суспільному сприйнятті медіація не асоціювалася з намаганням «зам'яти» проблему або уникнути відповідальності.
Професійна медіація, офіційні механізми захисту та відновні практики мають різне призначення. Їхнє грамотне поєднання може допомагати закладам освіти не лише реагувати на складні ситуації, а й змінювати середовище, у якому вони виникають.
Для цього потрібні належна підготовка фахівців, розуміння меж застосування кожного інструменту, увага до безпеки та прав дитини.
І, можливо, найважливіше - готовність бачити за конфліктом не лише порушення, на яке потрібно відреагувати, а й людей, відносини та обставини, з якими необхідно працювати.
Адже завдання безпечної школи - не просто зупинити насильство. Воно полягає також у тому, щоб зменшувати ризики його повторення та формувати культуру поваги, довіри й відповідальності.
Джерела та нормативна основа
- «Інтерфакс-Україна», 09.10.2026. «Освітній омбудсмен закликає керівників закладів освіти не замовчувати випадки насильства і цькування».
- Закон України «Про медіацію» від 16.11.2021 № 1875-IX.
- Наказ МОН України від 28.12.2019 № 1646 «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу» (зі змінами).
Ольга Тютюн