Почути дитину, не перекладаючи на неї рішення: новий посібник Ради Європи про участь дітей у сімейній медіації

Почути дитину, не перекладаючи на неї рішення: новий посібник Ради Європи про участь дітей у сімейній медіації

У грудні 2025 року Європейська комісія з питань ефективності правосуддя Ради Європи - CEPEJ - ухвалила Guide on the Participation of Children in Family Mediation (Child Inclusive Mediation) - посібник про участь дітей у сімейній медіації.

Документ порушує складне питання: як дати дитині можливість бути почутою в ситуації розлучення, окремого проживання батьків чи інших серйозних змін у сім’ї - і водночас не втягнути її у конфлікт дорослих?

Посібник не пропонує запрошувати дітей до кожної сімейної медіації. Навпаки, він описує спеціалізовану модель, яка потребує ретельного оцінювання ситуації, добровільної згоди, додаткової підготовки медіатора та зрозумілих правил безпеки й конфіденційності.

Що таке медіація за участю дитини

У посібнику використовується поняття Child Inclusive Mediation - CIM, або медіація, яка передбачає безпосередню участь дитини.

У межах цієї моделі спеціально підготовлений медіатор проводить з дитиною чи підлітком окрему конфіденційну зустріч. Дитина може розповісти:

• як вона переживає зміни в сім’ї;
• що її турбує;
• чого вона потребує;
• як бачить майбутні домовленості;
• яке повідомлення хотіла б передати батькам.

Водночас дитину не просять ухвалювати рішення замість дорослих.

Це принципова межа: висловити свою думку - не означає взяти на себе відповідальність за результат.

Дитина не повинна вирішувати, з ким із батьків їй жити, хто з дорослих має рацію або яким має бути остаточний графік спілкування. Відповідальність за рішення залишається у батьків чи інших осіб, які її несуть.

Чому участь дитини викликає побоювання

Батьки часто прагнуть захистити дітей від конфлікту й можуть побоюватися, що розмова з медіатором:

• посилить тривогу дитини;
• змусить її обирати між батьками;
• поставить у конфлікт лояльності;
• створить відчуття відповідальності за розлучення або майбутні рішення;
• дозволить одному з батьків використовувати слова дитини проти іншого.

Подібні сумніви мають і медіатори, особливо якщо вони не проходили спеціальної підготовки для безпосередньої роботи з дітьми.

Ці побоювання не можна відкидати як необґрунтовані. Невдало організоване залучення справді може завдати шкоди. Саме тому CEPEJ розглядає участь дитини не як одноразову розмову або формальний етап, а як ретельно спланований процес із професійними запобіжниками.

Сім ключових принципів

Посібник визначає основні орієнтири медіації за участю дітей.

1. Безпека

До початку медіації та протягом усього процесу необхідно оцінювати ризики домашнього насильства, жорстокого поводження й заподіяння істотної шкоди дитині.

Якщо виявлено загрозу безпеці, захист дитини має пріоритет над конфіденційністю медіації. Конкретні дії медіатора при цьому залежать від законодавства та процедур відповідної держави.

2. Придатність конкретної ситуації

Безпосередня участь дитини підходить не кожній сім’ї. Перешкодами можуть бути некерований дисбаланс сил, відсутність у батьків мотивації до врегулювання, серйозні ризики для дитини або неготовність дорослих почути її повідомлення.

Отже, самого бажання «дізнатися, чого хоче дитина» недостатньо.

3. Добровільність

Участь має бути добровільною і для батьків, і для дитини. Посібник наголошує: дитина повинна отримати особисте, зрозуміле запрошення та знати, що може відмовитися від зустрічі.

Згода батьків не замінює згоди самої дитини.

4. Конфіденційність

Перед розмовою медіатор має пояснити дитині зрозумілою для її віку мовою:

• що залишиться конфіденційним;
• які існують винятки з конфіденційності;
• що саме можна передати батькам;
• хто визначає зміст такого повідомлення.

У запропонованій моделі медіатор передає батькам слова чи побажання дитини лише в погоджених із нею межах і не доповнює їх власними інтерпретаціями.

5. Неупередженість медіатора

Медіатор не стає представником дитини, її адвокатом або союзником одного з батьків. Його завдання - створити безпечний простір для висловлення думки та допомогти батькам її почути, не спрямовуючи сім’ю до рішення, яке сам медіатор вважає правильним.

6. Рішення залишаються за дорослими

Дитина може висловити побажання і запропонувати варіанти, але не несе відповідальності за остаточне рішення.

Медіатор також не повинен створювати в неї очікування, що висловлене побажання обов’язково буде виконане. Бути почутою - не завжди означає отримати саме той результат, якого дитина хоче.

7. Урахування віку, розвитку та різноманітності

Формат розмови має відповідати віку, рівню зрілості, способу комунікації та індивідуальним потребам дитини. Це стосується, зокрема, дітей з інвалідністю, особливими освітніми потребами або різними проявами нейрорізноманіття.

Посібник не встановлює жорсткої універсальної вікової межі. У ньому згадано дослідження, за яким навіть деякі п’ятирічні діти могли висловлювати свої погляди за допомогою малюнків і спеціально адаптованих методів. Але це не означає, що кожну дитину такого віку потрібно залучати до медіації: рішення має ґрунтуватися на індивідуальному оцінюванні.

Як може бути організований процес

CEPEJ описує медіацію за участю дитини як послідовність взаємопов’язаних етапів.

Спочатку медіатор обговорює з батьками мету, можливості та ризики участі дитини. Батьки мають не лише надати згоду, а й погодитися не готувати дитину до «правильних» відповідей, не допитувати її після зустрічі та не дорікати за сказане.

Далі визначаються формат і час зустрічі. Із дитиною може працювати той самий медіатор, якщо він має відповідну підготовку, інший спеціалізований медіатор або команда комедіаторів.

Дитина отримує особисте запрошення і сама вирішує, чи погоджуватися. Брати й сестри можуть спочатку зустрітися з медіатором разом, але посібник рекомендує також передбачити можливість окремих розмов, оскільки їхні погляди та потреби можуть відрізнятися.

Під час зустрічі медіатор пояснює мету розмови, правила конфіденційності та її межі. Дитина визначає, яке повідомлення можна передати батькам.

Після цього медіатор за бажанням дитини передає її слова батькам - спільно, окремо або під час сімейної зустрічі. Документ також рекомендує запропонувати дитині повторну розмову, адже обставини чи її погляди можуть змінитися.

Чого не можна робити

Із логіки посібника випливає кілька важливих застережень.

Медіація за участю дитини не повинна перетворюватися на:

• допит про поведінку батьків;
• збирання доказів для суду;
• психологічну експертизу;
• оцінювання правдивості слів дитини;
• пошук відповіді, кого вона «любить більше»;
• спосіб підтвердити позицію одного з батьків;
• перекладання на дитину вибору, якого не можуть зробити дорослі.

Не менш небезпечно говорити від імені дитини, не запитуючи її самої. Формула «я знаю, що для неї краще» нерідко приховує дорослі припущення, страхи та інтереси.

Чому медіатору потрібна окрема підготовка

Посібник прямо визначає Child Inclusive Mediation як спеціалізовану форму сімейної медіації.

Для розмови з дітьми недостатньо загальної підготовки медіатора або професійного досвіду роботи з дорослими. Необхідні знання про:

• сімейні системи;
• теорію прив’язаності;
• розвиток дітей і підлітків;
• кризу та психологічну стійкість;
• наслідки розлучення для дітей;
• дисбаланс сил між дорослими й дітьми;
• культурне та інше різноманіття;
• домашнє насильство;
• оцінювання ризиків і захист дитини;
• правові вимоги відповідної держави.

Як один із прикладів документ наводить практику Англії та Уельсу, де спеціалізована підготовка з Child Inclusive Mediation передбачає 40-годинну програму з практичними вправами, спостереженням за роботою медіатора, читанням і письмовими завданнями.

Це не загальноєвропейський норматив тривалості навчання, а ілюстрація того, що таку компетентність неможливо сформувати під час короткого ознайомчого заняття.

Що свідчать наведені в посібнику дослідження

У додатку CEPEJ узагальнено досвід кількох країн.

У Норвегії, де дітей систематично залучають до сімейної медіації, 86% опитаних дітей повідомили, що їм сподобалася розмова з медіатором, а 92% відчували, що їх добре зрозуміли.

В австралійському дослідженні 86% дітей визнали корисною можливість узяти участь у процесі й поговорити зі спеціалістом.

Водночас до таких показників варто ставитися обережно. Вони описують практику конкретних країн, моделі підготовки й вибірки учасників та не доводять, що безпосереднє залучення буде корисним у кожному сімейному випадку.

Головний висновок радше полягає в іншому: за наявності належної підготовки, добровільності та професійних запобіжників участь дитини не обов’язково створює додаткову шкоду і може допомогти дорослим ухвалювати більш реалістичні рішення.

Чому цей посібник важливий для української практики

Документ CEPEJ не є готовим протоколом, який можна механічно перенести в роботу українських медіаторів. Він не замінює національного законодавства, професійних стандартів, етичних правил і процедур захисту дітей.

Але посібник дає добру основу для професійної дискусії:

• яка підготовка потрібна медіатору для прямої роботи з дітьми;
• як оцінювати безпеку й доречність їхньої участі;
• як отримувати згоду батьків і самої дитини;
• якими мають бути межі конфіденційності;
• як взаємодіяти з іншими фахівцями;
• як не змішувати ролі медіатора, психолога, представника дитини та експерта;
• які стандарти й документи необхідно розробити до поширення такої практики.

Важливо також розрізняти дитинофокусовану медіацію, у якій медіатор допомагає батькам враховувати потреби дитини без особистої зустрічі з нею, і медіацію з безпосередньою участю дитини, яку описує посібник CEPEJ.

Перша модель не передбачає, що медіатор знає думку конкретної дитини. Друга потребує прямої розмови, спеціальної компетентності та окремих процедурних гарантій.

Право бути почутою - без тягаря вирішувати

У центрі посібника - не сама процедура розмови з дитиною, а зміна ставлення до неї.

Дитина є не лише об’єктом захисту або адресатом рішень дорослих. Вона має власний досвід сімейних змін і право висловити погляди щодо питань, які безпосередньо впливають на її життя.

Водночас право бути почутою не повинно перетворюватися на обов’язок обирати між близькими людьми.

Професійно організована медіація має втримати обидві частини цієї формули: не залишити дитину невидимою - і не покласти на неї відповідальність дорослих.

Джерело: посібник Guide on the Participation of Children in Family Mediation (Child Inclusive Mediation), ухвалений CEPEJ 4–5 грудня 2025 року.

Ознайомитися з офіційною публікацією CEPEJ та повним текстом посібника англійською мовою.

Документ також представлений у переліку міжнародних стандартів Верховного Суду України.

Якщо вас цікавить спеціалізоване навчання з сімейно медіації – більше на нашій сторінці

Почути дитину, не перекладаючи на неї рішення: новий посібник Ради Європи про участь дітей у сімейній медіації

У грудні 2025 року Європейська комісія з питань ефективності правосуддя Ради Європи - CEPEJ - ухвалила Guide on the Participation of Children in Family Mediation (Child Inclusive Mediation) - посібник про участь дітей у сімейній медіації.

Документ порушує складне питання: як дати дитині можливість бути почутою в ситуації розлучення, окремого проживання батьків чи інших серйозних змін у сім’ї - і водночас не втягнути її у конфлікт дорослих?

Посібник не пропонує запрошувати дітей до кожної сімейної медіації. Навпаки, він описує спеціалізовану модель, яка потребує ретельного оцінювання ситуації, добровільної згоди, додаткової підготовки медіатора та зрозумілих правил безпеки й конфіденційності.

Що таке медіація за участю дитини

У посібнику використовується поняття Child Inclusive Mediation - CIM, або медіація, яка передбачає безпосередню участь дитини.

У межах цієї моделі спеціально підготовлений медіатор проводить з дитиною чи підлітком окрему конфіденційну зустріч. Дитина може розповісти:

• як вона переживає зміни в сім’ї;
• що її турбує;
• чого вона потребує;
• як бачить майбутні домовленості;
• яке повідомлення хотіла б передати батькам.

Водночас дитину не просять ухвалювати рішення замість дорослих.

Це принципова межа: висловити свою думку - не означає взяти на себе відповідальність за результат.

Дитина не повинна вирішувати, з ким із батьків їй жити, хто з дорослих має рацію або яким має бути остаточний графік спілкування. Відповідальність за рішення залишається у батьків чи інших осіб, які її несуть.

Чому участь дитини викликає побоювання

Батьки часто прагнуть захистити дітей від конфлікту й можуть побоюватися, що розмова з медіатором:

• посилить тривогу дитини;
• змусить її обирати між батьками;
• поставить у конфлікт лояльності;
• створить відчуття відповідальності за розлучення або майбутні рішення;
• дозволить одному з батьків використовувати слова дитини проти іншого.

Подібні сумніви мають і медіатори, особливо якщо вони не проходили спеціальної підготовки для безпосередньої роботи з дітьми.

Ці побоювання не можна відкидати як необґрунтовані. Невдало організоване залучення справді може завдати шкоди. Саме тому CEPEJ розглядає участь дитини не як одноразову розмову або формальний етап, а як ретельно спланований процес із професійними запобіжниками.

Сім ключових принципів

Посібник визначає основні орієнтири медіації за участю дітей.

1. Безпека

До початку медіації та протягом усього процесу необхідно оцінювати ризики домашнього насильства, жорстокого поводження й заподіяння істотної шкоди дитині.

Якщо виявлено загрозу безпеці, захист дитини має пріоритет над конфіденційністю медіації. Конкретні дії медіатора при цьому залежать від законодавства та процедур відповідної держави.

2. Придатність конкретної ситуації

Безпосередня участь дитини підходить не кожній сім’ї. Перешкодами можуть бути некерований дисбаланс сил, відсутність у батьків мотивації до врегулювання, серйозні ризики для дитини або неготовність дорослих почути її повідомлення.

Отже, самого бажання «дізнатися, чого хоче дитина» недостатньо.

3. Добровільність

Участь має бути добровільною і для батьків, і для дитини. Посібник наголошує: дитина повинна отримати особисте, зрозуміле запрошення та знати, що може відмовитися від зустрічі.

Згода батьків не замінює згоди самої дитини.

4. Конфіденційність

Перед розмовою медіатор має пояснити дитині зрозумілою для її віку мовою:

• що залишиться конфіденційним;
• які існують винятки з конфіденційності;
• що саме можна передати батькам;
• хто визначає зміст такого повідомлення.

У запропонованій моделі медіатор передає батькам слова чи побажання дитини лише в погоджених із нею межах і не доповнює їх власними інтерпретаціями.

5. Неупередженість медіатора

Медіатор не стає представником дитини, її адвокатом або союзником одного з батьків. Його завдання - створити безпечний простір для висловлення думки та допомогти батькам її почути, не спрямовуючи сім’ю до рішення, яке сам медіатор вважає правильним.

6. Рішення залишаються за дорослими

Дитина може висловити побажання і запропонувати варіанти, але не несе відповідальності за остаточне рішення.

Медіатор також не повинен створювати в неї очікування, що висловлене побажання обов’язково буде виконане. Бути почутою - не завжди означає отримати саме той результат, якого дитина хоче.

7. Урахування віку, розвитку та різноманітності

Формат розмови має відповідати віку, рівню зрілості, способу комунікації та індивідуальним потребам дитини. Це стосується, зокрема, дітей з інвалідністю, особливими освітніми потребами або різними проявами нейрорізноманіття.

Посібник не встановлює жорсткої універсальної вікової межі. У ньому згадано дослідження, за яким навіть деякі п’ятирічні діти могли висловлювати свої погляди за допомогою малюнків і спеціально адаптованих методів. Але це не означає, що кожну дитину такого віку потрібно залучати до медіації: рішення має ґрунтуватися на індивідуальному оцінюванні.

Як може бути організований процес

CEPEJ описує медіацію за участю дитини як послідовність взаємопов’язаних етапів.

Спочатку медіатор обговорює з батьками мету, можливості та ризики участі дитини. Батьки мають не лише надати згоду, а й погодитися не готувати дитину до «правильних» відповідей, не допитувати її після зустрічі та не дорікати за сказане.

Далі визначаються формат і час зустрічі. Із дитиною може працювати той самий медіатор, якщо він має відповідну підготовку, інший спеціалізований медіатор або команда комедіаторів.

Дитина отримує особисте запрошення і сама вирішує, чи погоджуватися. Брати й сестри можуть спочатку зустрітися з медіатором разом, але посібник рекомендує також передбачити можливість окремих розмов, оскільки їхні погляди та потреби можуть відрізнятися.

Під час зустрічі медіатор пояснює мету розмови, правила конфіденційності та її межі. Дитина визначає, яке повідомлення можна передати батькам.

Після цього медіатор за бажанням дитини передає її слова батькам - спільно, окремо або під час сімейної зустрічі. Документ також рекомендує запропонувати дитині повторну розмову, адже обставини чи її погляди можуть змінитися.

Чого не можна робити

Із логіки посібника випливає кілька важливих застережень.

Медіація за участю дитини не повинна перетворюватися на:

• допит про поведінку батьків;
• збирання доказів для суду;
• психологічну експертизу;
• оцінювання правдивості слів дитини;
• пошук відповіді, кого вона «любить більше»;
• спосіб підтвердити позицію одного з батьків;
• перекладання на дитину вибору, якого не можуть зробити дорослі.

Не менш небезпечно говорити від імені дитини, не запитуючи її самої. Формула «я знаю, що для неї краще» нерідко приховує дорослі припущення, страхи та інтереси.

Чому медіатору потрібна окрема підготовка

Посібник прямо визначає Child Inclusive Mediation як спеціалізовану форму сімейної медіації.

Для розмови з дітьми недостатньо загальної підготовки медіатора або професійного досвіду роботи з дорослими. Необхідні знання про:

• сімейні системи;
• теорію прив’язаності;
• розвиток дітей і підлітків;
• кризу та психологічну стійкість;
• наслідки розлучення для дітей;
• дисбаланс сил між дорослими й дітьми;
• культурне та інше різноманіття;
• домашнє насильство;
• оцінювання ризиків і захист дитини;
• правові вимоги відповідної держави.

Як один із прикладів документ наводить практику Англії та Уельсу, де спеціалізована підготовка з Child Inclusive Mediation передбачає 40-годинну програму з практичними вправами, спостереженням за роботою медіатора, читанням і письмовими завданнями.

Це не загальноєвропейський норматив тривалості навчання, а ілюстрація того, що таку компетентність неможливо сформувати під час короткого ознайомчого заняття.

Що свідчать наведені в посібнику дослідження

У додатку CEPEJ узагальнено досвід кількох країн.

У Норвегії, де дітей систематично залучають до сімейної медіації, 86% опитаних дітей повідомили, що їм сподобалася розмова з медіатором, а 92% відчували, що їх добре зрозуміли.

В австралійському дослідженні 86% дітей визнали корисною можливість узяти участь у процесі й поговорити зі спеціалістом.

Водночас до таких показників варто ставитися обережно. Вони описують практику конкретних країн, моделі підготовки й вибірки учасників та не доводять, що безпосереднє залучення буде корисним у кожному сімейному випадку.

Головний висновок радше полягає в іншому: за наявності належної підготовки, добровільності та професійних запобіжників участь дитини не обов’язково створює додаткову шкоду і може допомогти дорослим ухвалювати більш реалістичні рішення.

Чому цей посібник важливий для української практики

Документ CEPEJ не є готовим протоколом, який можна механічно перенести в роботу українських медіаторів. Він не замінює національного законодавства, професійних стандартів, етичних правил і процедур захисту дітей.

Але посібник дає добру основу для професійної дискусії:

• яка підготовка потрібна медіатору для прямої роботи з дітьми;
• як оцінювати безпеку й доречність їхньої участі;
• як отримувати згоду батьків і самої дитини;
• якими мають бути межі конфіденційності;
• як взаємодіяти з іншими фахівцями;
• як не змішувати ролі медіатора, психолога, представника дитини та експерта;
• які стандарти й документи необхідно розробити до поширення такої практики.

Важливо також розрізняти дитинофокусовану медіацію, у якій медіатор допомагає батькам враховувати потреби дитини без особистої зустрічі з нею, і медіацію з безпосередньою участю дитини, яку описує посібник CEPEJ.

Перша модель не передбачає, що медіатор знає думку конкретної дитини. Друга потребує прямої розмови, спеціальної компетентності та окремих процедурних гарантій.

Право бути почутою - без тягаря вирішувати

У центрі посібника - не сама процедура розмови з дитиною, а зміна ставлення до неї.

Дитина є не лише об’єктом захисту або адресатом рішень дорослих. Вона має власний досвід сімейних змін і право висловити погляди щодо питань, які безпосередньо впливають на її життя.

Водночас право бути почутою не повинно перетворюватися на обов’язок обирати між близькими людьми.

Професійно організована медіація має втримати обидві частини цієї формули: не залишити дитину невидимою - і не покласти на неї відповідальність дорослих.

Джерело: посібник Guide on the Participation of Children in Family Mediation (Child Inclusive Mediation), ухвалений CEPEJ 4–5 грудня 2025 року.

Ознайомитися з офіційною публікацією CEPEJ та повним текстом посібника англійською мовою.

Документ також представлений у переліку міжнародних стандартів Верховного Суду України.

Якщо вас цікавить спеціалізоване навчання з сімейно медіації – більше на нашій сторінці.