Спостерігаючи за подіями навколо мирних переговорів і діяльністю різноманітних посередників, дедалі частіше виникає питання: чи «ок» неформальні переговори з погляду дипломатичного протоколу — особливо тоді, коли від результату залежить доля цілих народів?
Коротка відповідь: так, це допустимо.
Але довша і важливіша відповідь звучить так: допустимо лише за умови чітких меж, мандатів і відповідальності.
Що таке неформальні переговори з погляду дипломатії
Дипломатичний протокол — це не лише офіційні резиденції, прапори і пресконференції. У реальній міжнародній практиці він допускає різні формати комунікації, зокрема:
- backchannel diplomacy (таємні або напівтаємні канали),
- участь неофіційних або спеціальних посланців,
- зустрічі в неформальних локаціях,
- особисті контакти між лідерами або довіреними особами.
Такі формати самі по собі не порушують міжнародного права.
Базовим орієнтиром тут залишається Віденська конвенція про дипломатичні зносини, яка регулює статус і повноваження дипломатів, але не забороняє неформальні канали комунікації.
Ключове — не форма зустрічі, а те, як і ким ухвалюються рішення.
Коли неформальність є допустимою
Неформальні переговори вважаються легітимними, якщо:
- остаточні рішення ухвалюються уповноваженими державними органами;
- збережені принципи суверенітету, представництва та відповідальності;
- не відбувається підміна офіційного мандату приватними домовленостями;
- результати неформальних контактів пізніше інституціоналізуються — через договори, парламентські процедури, міжнародні гарантії.
У цьому сенсі неформальні канали можуть бути інструментом, але не місцем ухвалення рішень.
Навіщо держави взагалі звертаються до неформальних форматів
З досвіду міжнародних переговорів є кілька причин, чому держави йдуть у неформальність:
- Гнучкість і швидкість
За зачиненими дверима можна обговорювати гіпотези й «червоні лінії», які неможливо озвучити публічно. - Зниження публічної ескалації
Коли позиції максимально полярні, відсутність камер і заяв іноді дозволяє знизити напругу. - Прощупування реальних інтересів
У неформальних розмовах частіше звучить правда, а не політичні декларації.
Історія знає приклади, коли саме такий підхід спрацював. Найвідоміший з них — Кемп-Девідські угоди, які починались як закритий і виснажливий процес у неформальному просторі, але завершилися офіційними міжнародними домовленостями з чіткою відповідальністю сторін.

Де починаються ризики — і чому вони критичні для держави у війні
Саме тут проходить ключова межа.
Для країни, що перебуває у стані війни, ризики неформальних переговорів часто переважають їхні переваги.
1. Проблема легітимності
Хто говорить від імені народу?
Неформальні представники:
- не проходять демократичної процедури,
- не несуть публічної політичної відповідальності,
- часто не мають чітко визначеного мандату.
Це підриває довіру до результатів, навіть якщо вони формально оформлюються пізніше.
2. Розмивання відповідальності
Коли переговори відбуваються «через друзів», «довірених осіб» або «особисті канали»:
- складно зафіксувати, хто і що пообіцяв;
- майже неможливо притягнути до відповідальності за порушення;
- з’являється простір для заперечення домовленостей.
Для країн із досвідом знецінених гарантій це особливо небезпечно.
3. Маніпулятивний потенціал
Авторитарні режими системно віддають перевагу неформальності, бо вона дозволяє:
- тиснути персонально, а не інституційно;
- грати на симпатіях, страхах і втомі;
- обходити правові та парламентські рамки.
У такому форматі сильніший гравець майже завжди має перевагу.
4. Відчуження суспільства
Коли рішення, від яких залежить життя мільйонів, ухвалюються:
- без пояснення,
- без публічних рамок,
- без прозорої логіки,
суспільство починає відчувати себе об’єктом, а не суб’єктом миру.
Паралель з медіацією: професійний погляд
У медіації діє просте правило:
чим вищі ставки — тим важливіші процедура, рамка і фіксація домовленостей.
Неформальні контакти можуть:
- допомогти відновити діалог,
- знизити емоційну напругу,
- підготувати ґрунт для офіційного процесу.
Але вони не можуть бути фінальною стадією, коли йдеться про:
- територіальну цілісність,
- безпекові гарантії,
- майбутнє поколінь.
У міждержавних переговорах це правило множиться на сто.
Баланс, який варто тримати
✔️ неформальні контакти — для зондування, тестування гіпотез, зниження напруги;
❌ неформальні контакти — не для ухвалення рішень;
✔️ офіційний процес — з чітким мандатом, прозорістю та міжнародними гарантіями;
✔️ ясне розмежування: хто говорить, про що, в якій ролі і з якою відповідальністю.
Отже:
Коли йдеться про долю народу,
форма переговорів — це не дрібниця.
Це частина безпеки, довіри і майбутнього.
Ольга Тютюн
