Коли говорять про Сингапурську конвенцію про медіацію, зазвичай згадують її головне значення для міжнародного бізнесу. Її називають історичним кроком для розвитку медіації, адже вона створила міжнародний механізм визнання та виконання угод, досягнутих сторонами за результатами медіації.
Що таке Сингапурська конвенція?
Офіційна назва документа - Конвенція Організації Об'єднаних Націй про міжнародні угоди про врегулювання спорів за результатами медіації (United Nations Convention on International Settlement Agreements Resulting from Mediation).
Конвенцію було ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН у 2018 році. Для підписання її відкрили 7 серпня 2019 року в Сингапурі, що й дало їй неофіційну назву - Сингапурська конвенція про медіацію. Її розробка відбувалася під егідою Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL).
Якщо дуже спрощено, Конвенція покликана вирішити проблему, яка довгий час стримувала розвиток міжнародної комерційної медіації.
Сторони могли досягти взаємовигідної домовленості за допомогою медіатора, але в разі невиконання такої угоди виникали питання щодо механізмів її примусового виконання в іншій державі.
Конвенція створила міжнародну основу для визнання та виконання таких угод. Саме тому її часто порівнюють із Нью-Йоркською конвенцією 1958 року про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Хоча ці документи стосуються різних способів вирішення спорів, їх об'єднує прагнення забезпечити міжнародну ефективність досягнутих результатів.
Роль України
Україна увійшла до числа перших 46 держав, які підписали Конвенцію в день її відкриття для підписання — 7 серпня 2019 року в Сингапурі. Від імені України документ підписав Міністр юстиції.
На той момент в Україні ще не було спеціального закону про медіацію. Тому підписання Конвенції стало важливим політичним і правовим сигналом про підтримку державою розвитку альтернативних способів вирішення спорів та інтеграцію України у світові тенденції розвитку медіації.
Сьогодні Конвенція продовжує розглядатися як один із важливих міжнародних інструментів, здатних посилити привабливість медіації для міжнародного бізнесу та сприяти розвитку транскордонної торгівлі.
Неочікуваний герой Конвенції — етика медіатора
На перший погляд Конвенція присвячена виключно міжнародним комерційним угодам.
Проте стаття 5 Конвенції містить перелік підстав, за яких суд може відмовити у наданні захисту медіаційній угоді.
Серед них є дві підстави, які безпосередньо пов'язані з поведінкою медіатора:
- Серйозне порушення стандартів
Серйозне порушення медіатором стандартів, застосовних до процедури медіації.
- Нерозкриття обставин
Нерозкриття медіатором обставин, які могли викликати обґрунтовані сумніви щодо його незалежності чи неупередженості.
Фактично вперше на рівні міжнародного договору поведінка медіатора отримала потенційний вплив на можливість подальшого виконання угоди.
Раніше питання етики часто сприймалися як внутрішня справа професійних спільнот. Їх порушення могло впливати на репутацію медіатора, членство в професійній організації або довіру клієнтів.
Після появи Сингапурської конвенції виникла нова перспектива: певні порушення професійних стандартів можуть стати юридично значущими для подальшої долі міжнародної угоди.
Дискусія, яку відкрила Конвенція
Саме цьому питанню присвячена стаття професора Zachary R. Calo «Mediation Ethics After the Singapore Convention», опублікована в American Journal of Mediation у 2021 році.
Автор звертає увагу на певний парадокс.
Конвенція посилається на стандарти поведінки медіатора, але не визначає, які саме стандарти слід вважати достатніми. Вона також не створює єдиного міжнародного кодексу етики та не встановлює універсального органу, який оцінюватиме поведінку медіаторів.
У результаті виникає питання: як суди різних держав будуть оцінювати наявність або відсутність порушень?
Що вважати достатнім розкриттям конфлікту інтересів?
Які вимоги до незалежності медіатора є універсальними, а які залежать від конкретної юрисдикції чи професійної культури?
Наскільки серйозним має бути порушення, щоб воно стало підставою для відмови у виконанні угоди?
Саме ці питання, на думку автора, створюють новий запит на розвиток більш зрозумілих, послідовних та передбачуваних етичних стандартів у сфері медіації.
Чому ця дискусія виходить за межі кодексу етики
Особливо цікаво, що міжнародна дискусія не зводиться до закликів створити один універсальний світовий кодекс етики медіатора.
Навпаки, багато дослідників і практиків застерігають від надмірної уніфікації.
Медіація розвивається в різних правових культурах, професійних середовищах і традиціях. Те, що вважається прийнятним у одній країні, може сприйматися інакше в іншій.
Однак Сингапурська конвенція створила запит на дещо інше — на більш чітке розуміння базових принципів професії.
Йдеться насамперед про:
- незалежність;
- неупередженість;
- конфлікт інтересів;
- обов'язок розкриття інформації;
- добросовісність поведінки медіатора;
- дотримання стандартів процедури.
Саме навколо цих питань останніми роками активно розгортаються міжнародні професійні дискусії. Зокрема, в середовищі навколо International Mediation Institute звертають увагу, що положення статті 5 Конвенції фактично надали професійним стандартам медіаторів міжнародного значення та створили потребу в більшій визначеності й узгодженості підходів до їх тлумачення.
Що це означає для українських медіаторів?
Якщо подивитися на підстави для відмови у виконанні угоди, передбачені статтею 5 Сингапурської конвенції, легко помітити, що більшість із них стосуються питань, які вже добре знайомі українським медіаторам.
Йдеться насамперед про незалежність, неупередженість, конфлікт інтересів та обов'язок розкриття інформації.
Саме ці питання сьогодні врегульовані як Законом України «Про медіацію», так і Кодексом професійної етики медіатора Національної асоціації медіаторів України (НАМУ).
Наприклад, Закон України «Про медіацію» встановлює вимоги щодо нейтральності, незалежності та неупередженості медіатора, а також передбачає його обов'язок повідомляти сторони про обставини, які можуть викликати сумніви щодо можливості проведення ним медіації.
Своєю чергою, Кодекс професійної етики медіатора НАМУ детальніше розкриває зміст цих принципів та встановлює професійні стандарти поведінки в ситуаціях, коли виникає потенційний або реальний конфлікт інтересів.
На перший погляд може здатися, що йдеться лише про внутрішні правила професії.
Однак логіка Сингапурської конвенції показує дещо ширшу картину.
Якщо в майбутньому міжнародна медіаційна угода буде подана до виконання в іншій державі, питання може постати не лише про те, чи існує відповідний етичний стандарт, а й про те, наскільки зрозуміло його зміст і як він застосовується на практиці.
Від так, особливого значення набувають не лише кодекси етики, а й практика їхнього тлумачення. Саме тому в багатьох міжнародних професійних організаціях останніми роками активно розвивається напрям ethical guidance - підготовка рекомендацій, роз'яснень та консультативних висновків щодо складних професійних дилем.
Фактично йдеться про спробу відповісти на питання, які неможливо повністю врегулювати одним текстом кодексу.
Наприклад:
- Чи може медіатор працювати зі сторонами, якщо раніше надавав послуги одній із них?
- Який обсяг інформації необхідно розкрити сторонам для отримання їхньої усвідомленої згоди?
- Чи достатньо повідомити про потенційний конфлікт інтересів, чи слід відмовитися від проведення медіації?
- Як діяти у випадках поєднання ролей медіатора, юриста, психолога чи бізнес-консультанта?
- Які ризики виникають під час використання штучного інтелекту при підготовці до медіації або документуванні результатів?
Сингапурська конвенція не дає відповідей на ці питання.
Проте вона демонструє, що відповіді на них можуть мати значення далеко за межами окремої процедури медіації.
І, можливо, саме тому сьогодні дедалі більшої ваги набуває не лише наявність етичних стандартів, а й постійна професійна розмова про їх зміст, межі та практичне застосування.
Від контролю до культури етичного мислення
Цікаво, що історично багато професійних спільнот будували етичну інфраструктуру навколо розгляду скарг та дисциплінарних процедур.
Проте міжнародна дискусія навколо Сингапурської конвенції демонструє іншу тенденцію.
Дедалі більше уваги приділяється не лише оцінці вже вчинених порушень, а й допомозі фахівцям у навігації складних професійних дилем.
Можливо, саме в цьому напрямку відбуватиметься подальший розвиток професійної етики медіації - від контролю до формування культури етичного мислення.
Особиста рефлексія
На мій погляд ми звикли сприймати етичні кодекси як внутрішні документи професійних спільнот. Щось важливе, але доволі відокремлене від практичних результатів роботи.
Сингапурська конвенція ніби нагадує про інше.
Те, як медіатор працює з питаннями незалежності, неупередженості, конфлікту інтересів чи розкриття інформації, може впливати не лише на довіру до процедури. У певних випадках це може впливати і на подальшу долю домовленостей, досягнутих сторонами.
Для мене це ще один приклад того, як професійна етика поступово перестає бути лише питанням «правильно» чи «неправильно». Вона стає частиною якості професійної практики. Саме тому міжнародні дискусії навколо етики медіації сьогодні виглядають такими важливими. Іноді вони дозволяють побачити знайомі питання під зовсім іншим кутом.
Ольга Тютюн