У професійних розмовах про етику медіації часто звучить спокуса простого пояснення:
якщо процес конфіденційний — отже, медіатор захищений;
якщо сторони самі ухвалюють рішення — отже, відповідальність повністю на них.
Австралійський кейс Tarpoohi v Lewenberg показує, що реальність складніша.
Це не справа про розкриття конфіденційної інформації і не про допит медіатора.
Це справа про межі професійної ролі, обов’язок належної обачності та про те, як суд дивиться на поведінку медіатора навіть у конфіденційному процесі.
Фактичні обставини справи
Спір виник у межах комерційної медіації між сторонами, пов’язаними з бізнес-інтересами та складними фінансовими домовленостями.
У ході медіації сторони досягли угоди, яка:
- мала істотні податкові та фінансові наслідки;
- не супроводжувалася отриманням незалежної податкової чи юридичної консультації однією зі сторін;
- була підписана в межах медіаційного процесу.
Згодом ця сторона зазнала значних фінансових втрат (близько 1,4 млн австралійських доларів) і звернулася до суду, стверджуючи, що медіатор не виконав свого професійного обов’язку належної обачності (duty of care).
Ключове питання для суду
Суд не розглядав питання конфіденційності як такої.
Він не аналізував, чи могла інформація з медіації бути розкрита.
Натомість ключовим стало інше питання:
Чи мав медіатор обов’язок вжити активніших дій, знаючи про потенційно серйозні наслідки угоди для однієї зі сторін?
Позиція суду
Суд чітко окреслив кілька принципових моментів.
1. Медіатор не є радником сторін
Суд підтвердив:
медіатор не зобов’язаний:
- надавати юридичні чи податкові поради;
- оцінювати вигідність угоди для сторін;
- брати на себе відповідальність за зміст домовленостей.
2. Але медіатор має професійний обов’язок обачності
Водночас суд зазначив, що медіатор:
- усвідомлював складність угоди;
- міг передбачити істотні податкові ризики;
- не зафіксував належним чином рекомендацію звернутися за незалежною консультацією.
Саме це було розцінено як професійна недбалість (negligence).
Важливо:
мова йшла не про втручання в рішення сторін,
а про неналежне виконання ролі медіатора в частині управління процесом.
Чому цей кейс принципово не про конфіденційність
Конфіденційність у справі Tarpoohi v Lewenberg не була порушена.
І саме це робить кейс таким важливим для етики медіатора.
Суд показав:
- конфіденційність не звільняє медіатора від професійної відповідальності;
- «я не даю порад» не означає «я не несу жодних обов’язків»;
- нейтральність не дорівнює пасивності.
Етичний вимір: межа між нейтральністю і бездіяльністю
Цей кейс часто помилково подають як застереження:
«Обережно, суди карають медіаторів».
Насправді він про інше.
Про те, що:
- мовчання медіатора може мати наслідки;
- професійна етика — це не лише утримання від порад, а й здатність вчасно назвати ризик;
- рекомендація звернутися до незалежного фахівця не є порушенням нейтральності.
Чому цей кейс важливий для українського контексту
Для України цей кейс особливо цінний, бо:
- у нас конфіденційність медіації має сильне законодавче закріплення;
- медіатор не підлягає допиту як свідок;
- існує спокуса сприймати це як «зону повної безпеки».
Tarpoohi v Lewenberg нагадує:
суд оцінює не лише дотримання формальних принципів, а й професійну поведінку медіатора.
Підсумок
Цей кейс не підриває медіацію.
Навпаки — він робить видимими межі професійної відповідальності медіатора.
Він показує, що професійна сила медіатора — не в тому, щоб гарантувати результат або сховатися за конфіденційністю, а в умінні тримати межу між нейтральністю, відповідальністю і людською уважністю.
Джерело
Офіційний текст судового рішення: Tarpoohi v Lewenberg [2008] VSC 299 Supreme Court of Victoria
Ольга Тютюн