Сьогодні відбулося фінальне заняття з теми етики медіатора на курсі в Бізнес-школі КРОК.
Разом з прекрасною активною групою ми досягнули стану, коли теорія остаточно перестає бути абстрактною — і починає боліти, чіпляти, змушувати думати.
Ми працювали з міжнародними кейсами, де етичні помилки не виглядають як «очевидні порушення». Навпаки — вони часто народжуються з добрих намірів: заспокоїти клієнта, створити довіру, не ускладнювати процес, «не лізти» туди, де, здається, не твоя роль.
Один із таких прикладів — відома стаття Jeff Kichaven Mediator Confidentiality Promises Carry Serious Risks.
Про те, як медіатор, обіцяючи сторонам «абсолютну конфіденційність», насправді може створити серйозний етичний і правовий ризик. Не тому, що конфіденційність не важлива — а тому, що медіатор не може гарантувати те, що не повністю залежить від нього.
Цей міжнародний фокус ми дуже уважно співвідносили з українським правовим полем.
Так, в Україні конфіденційність медіації має сильне законодавче підґрунтя:
- медіатор не підлягає допиту як свідок щодо інформації, отриманої в медіації;
- сама процедура захищена процесуальними гарантіями.
Але й у нас конфіденційність не є абсолютною.
Є винятки, зокрема пов’язані із захистом прав і безпеки дитини. Є можливість і необхідність домовлятися про межі конфіденційності зі сторонами ще на старті процесу. І точно немає місця ілюзіям, що медіатор «контролює все».
Для мене це заняття знову підтвердило просту, але непросту думку:
етика медіатора — це не про правильні слова з кодексу,
а про здатність чесно називати межі своєї ролі.
Про сміливість не обіцяти зайвого.
Про вміння витримувати напругу, коли мовчання теж є дією.
Про відповідальність за якість процесу, а не за рішення сторін.
Дякуємо групі за складні запитання, сумніви, дискусії і дуже уважне ставлення до теми.
Саме в таких розмовах етика перестає бути «розділом програми» — і стає частиною професійного мислення.
Ольга Тютюн