Сімейна медіація. Як описати її магію просто і зрозуміло? Магію слів, емпатійної розмови, без осуду і готових рішень…
Ми часто говоримо, що медіація допомагає наблизитися до істинних інтересів сторін. Як це?
Нижче невеличка замальовка медіаційної сесії з сімейною парою, яка прийшла із таким собі несформованим запитом, але чітким розумінням: так точно далі жити не можна…
Вона сиділа навпроти медіаторів, молода приваблива жінка. Після бурхливого діалогу з чоловіком її тіло ніби обм’якло, руки безвольно лежать на колінах. Спина згорблена. Очі видають втому і тугу. Вона наче плюшевий ведмедик, якого всадили на лавку в парку глибоко на сидіння, щоб не впав, і забули, зайняті більш цікавими справами.
Ми з ко-медіаттором проводимо кокус – коротку індивідуальну зустріч з кожною із сторін. Почали з неї. Чоловік пішов подихати повітрям, пройтися і стряхнути роздратування.
- Катю, ця коротка зустріч займе біля 15 хвилин і є абсолютно конфіденційною. В подальшому ми зможемо використовувати в розмові з Ігорем тільки те, що ви дозволите.
- Добре, - кивнув «ведмедик», якось дуже тяжко зітхнувши.
- Як ви зараз почуваєтесь?
- Ви ж бачите, він не хоче мене почути! Я втомилася. Я більше не піду в парк сама і точка! Всі пари разом, сміються, спілкуються. А я наче мати-одиначка. Це принизливо.
- Ви почуваєте себе самотньо?
- Так.
- А чому вам важливо, ходити в парк саме в неділю? Чи може це бути інший день?
- Я працюю в будні.
- А в суботу?
- В суботу хатні справи. Ви ж розумієте, напевно. Ви ж також жінка.
- Тобто, неділя той день, коли ви вільні і готові приділити увагу родині і хотіли б, щоб Ігор робив те саме? І ця увага з боку Ігоря має полягати в спільній прогулянці з вами і сином парком?
- Ну, ви так формулюєте… Насправді, коли ми гуляємо втрьох, він більше бігає із сином, ніж гуляє зі мною.
- І? Чому тоді це важливо: бути втрьох в парку в неділю?
- Блін, насправді, я б із задоволенням побула з Ігорем дома. Навіть коли він працює, я можу посидіти рядом, почитати книгу, подивитися ютюбчик в навушниках. Можливо з’їздили б кудись вдвох. Але Антошка… Він же потребує руху, тільки навчився на велосипеді кататися і також хоче побути з батьком.
- Це вам син сказав?
- Та ні. Ви знаєте, насправді Антон ще в такому віці, що більше мамин. Знаєте, - оживилася Катерина, - нещодавно Ігор поїхав у відрядження. Було щось термінове, поїхав рано вранці. Так Антон тільки на третій день помітив, що тата немає! Катя сміється, очі потеплішали. Ввечері Антошка прибігає до мене: «мама, а де тато?». Личко таке серйозне. А виглядало дуже кумедно. Тепер це наша сімейна байка. Я коли Ігорю розповіла, то він якось збентежився, почав більше з сином спілкуватися і коли кудись їде завжди йому окремо говорить, розповідає коли повернеться, як дорослому.
- Отже, у Ігоря гарний контакт з сином і він турбується, щоб бути ближчим до хлопчика не тільки у вихідні?
- Ну, так.
- І на скільки я почула, якщо ви йдете в неділю в парк, то вдвох з сином. Отже Антон не спілкується в цей час з батьком. І вам, на скільки я розумію, насправді хотілося б в цей час побути з чоловіком?
- Блін… А чому я сама про це не подумала?, - вирівнює спину «ведмедик», - Бабусі наввипередки будуть бігти…